Гордість та щастя – такі емоції вирували по всій країні після того, як турецький арбітр Джюнейт Чакир дав фінальний свисток у Маріборі. Збірна України буде однією з двадцяти чотирьох команд, які влітку боротимуться титул найсильнішої футбольної збірної континенту. І ми це заслужили.

Стикові матчі проти команди Словенії забрали в українських футболістів та вболівальників тисячі нервових клітин. Напевно, по всій країні у вечір вівторка було «знешкоджено» сотні упаковок корвалолу та валідолу. Андрій Яромленко, звичайно ж в жарт зізнався, що він за один матч «постарів» на десять років – настільки наелектризованим було повітря на стадіоні у Словенії…

А розпочиналося все для нас доволі спокійно. У Львові наша команда, за шаленої підтримки «Арени-Львів» (від одного виконання гімну країни львівськими фанами біжать мурашки по тілу) здобула впевнену та комфортну перемогу – 2:0. Могли б забити і більше, якби м’яч після удару Селезньова від стійки відскочив у ворота, а не на ногу словенському захиснику. Той матч у виконанні нашої команди назвали найкращим за весь відбірковий цикл. Дійсно, «синьо-жовті» переграли опонента по всім показникам: від володіння м’ячем та кількості ударів по воротах, до, власне, результату на табло.

 - Головне не пропусти у перші двадцять хвилин, - говорили усі експерти з екранів телевізорів та сторінок ЗМІ перед матчем-відповіддю. Бо у інакшому випадку буде дуже важко. За іронією долі, те чого найбільше боялися – сталося. Словенці вийшли на поле не як футболісти, а як, якійсь давньоримські гладіатори. Здавалося вони не стільки хочуть грати у футбол, скільки бажають затоптати, залякати, затиснути, знищити наших гравців. Такий настрій приніс господарям успіх – стрілка годинника ледь зробила повних десять обертів, як ми вже «горіли» 1:0. Цесар головою успішно зіграв на добиванні. Ще один пропущений гол і результат за підсумками двох матчів зрівнявся би. У словенців для цього було достатньо часу. - Я дякую хлопцям, що не «поплили» після пропущеного голу, - сказав після матчу Михайло Фоменко. Й дійсно, не зважаючи на тиск суперника наші футболісти зуміли зібратися та відтіснити гру від своїх воріт. П’ятов творив у рамці справжні дива, витягнувши кілька «мертвих» м’ячів. Збірна України була в той вечір справжньою командою, де кожен гравець бився не шкодуючи сил за партнера, за колектив, і за герб на футболці.

Футболу як такого було мало. Господарі «лупили» м’яч вперед на височенного Новаковича, постійно нагнітали ситуацію довгими передачами, подачами з флангів, стандартами. У наших не вдавалася комбінаційна гра – ми часто відбивалися «подалі», але коли «опускали м’яч » - створювали моменти. Що важливо – українці не піддавалися на провокації суперника. А їх було неймовірно багато. Постійні фоли, удари ліктями в обличчя (Кравцю таки розбили голову), суперечки з арбітром, надзвичайно груба гра, відверті удари по ногах, штовханина «банда на банду». Знаючи, що в нашій команді є експресивні Хачеріді та Гармаш, суперник вочевидь розраховував «довести їх до кипіння», аби ті достроково покинули поле. У тут потрібно зробити комплімент нашим футболістам. Вони відповіли по футбольному достойно: спочатку змусили агресивного Бречка порушити правила – перед захисником арбітр запалив «червоне світло». А потім забили принизливий гол, вийшовши в трьох на одного воротаря. І цим продемонстрували свою психологічну стійкість. Мовляв, можете битися, кусатися, плюватися, все одно ми сильніші і у Францію поїдемо ми, а ви сидітимете вдома.

Можна критикувати збірну України за якість гри, та за сам відбірковий цикл, адже ми розраховували потрапити на Євро на пряму, не доводячи справу до плей-офф. Але для чого це робити? Потрібно подякувати хлопцям і підтримати збірну.

«Чорну мітку» плей-офф ми подолали, переписали історію. Тепер потрібно готуватися до самого Євро. І тут виникає одне ключове питання до ФФУ. У Михайла Фоменка та усього тренерського штабу із закінченням відбіркового цинку, завершилася дія контрактів. Це нонсенс, бо у всьому цивілізованому світі угоди підписують з урахуванням фінальної частини футбольного форуму. Фоменкові не довіряють? Готують заміну? А час для цього є? Сподіваємося, що відповіді на ці питання ми отримаємо досить швидко.

Щодо самого Євро, то вже відомі іменна усіх учасників «фінальної пульки», а команди розподілені по кошикам:

Кошик 1: Франція (господар), Іспанія, Німеччина, Англія, Португалія, Бельгія

Кошик 2: Італія, Росія, Швейцарія, Австрія, Хорватія, Україна

Кошик 3: Чехія, Швеція, Польща, Румунія, Словаччина, Угорщина

Кошик 4: Туреччина, Ірландія, Ісландія, Уельс, Албанія, Північна Ірландія

Тобто, ми точно не зіграємо на груповій стадії із командами другого кошика, ну а далі чекатимемо жеребкування. І успішного виступу на полях Франції.

Пряма мова

Михайло Фоменко, головний тренер збірної України:

Дякуємо хлопцям, що не «попливли» після пропущеного м’яча. Молодці! Вистояли до кінця. Усе як зазвичай: готувалися до стандартів суперника. Це їхня сильна сторона. Хлопці - молодці, поштовхалися, не дали створити моменти. Ми не очікували іншої гри. Граємо для вболівальників. Це ж національна збірна. Збірна розуміє, для кого вона грає. Щодо завдань на Євро  - ми поки не знаємо результатів жеребкування, але завдання повинні ставитись серйозні. В будь-якому випадку першочерговим завдання збірної України у Франції буде вихід з групи.  

Євген Коноплянка:

Ми знали, що буде така гра. Але щоб аж настільки... Огидно грати проти таких команд. Жодного футболу, одна боротьба, провокації. Замість того, щоб грати, вони провокували наших хлопців, штовхали, плювали. Але такі команди потрібно проходити, нехай хоч у регбі грають. А у футбол граємо ми, і ми їдемо на Євро.

Анатолій Тимощук:

Дуже важка гра була. Мабуть, у нас не все вийшло на полі. Але це на даний момент неважливо. Важливою була перемога. Але найголовніше, що ми вистояли. А наприкінці ще й зуміли забити м'яч. Мабуть, вирішальний, адже там остання секунда була. Всі задоволені. Ми їдемо у Францію.

Спецкор Бандера